Суперечки, суперечки, суперечки…
Переводити стрілки годинника навесні та восени чи не переводити – от у чому питання. Це одна з найбільш дискусійних суспільних тем. І в того, і в іншого рішення є як прихильники, так і противники. Одні говорять про економію електроенергії, інші, заперечуючи цей фактор, стверджують, що переведення стрілок годинника негативно позначається на самопочутті людини.
Тому зі 192 держав-членів ООН у міжсезоння переводять стрілки годинника трохи більш ніж половина. Причому в деяких примудряються приймати рішення про переведення стрілок, а потім – про його скасування.
Розібратися в цьому клубку розбіжностей спробував кореспондент газети й поговорив з енергетиком і лікарем. Однак навіть це не дало однозначної відповіді на запитання «То так чи ні?». Переконання і сумніви щодо переведення стрілок годинника – на сторінці 7.
Життя – театр
Великий англійський драматург Вільям Шекспір якось сказав і вписав у свою п’єсу не померклі за минулі століття слова «Весь світ – театр, а люди в ньому – актори».
Театр – місце, яке приваблює й затягує. Акторів – на сцену, глядачів – у зал. Тут особлива аура й особлива атмосфера. А які гарні слова «рампа», «прем’єра», «за лаштунками». Театр – місце, де душа одночасно і відпочиває, і працює. Монологи й діалоги акторів змушують нас замислюватися про вічне та про прості людські почуття.
Однак постановка на сцені – це лише видима частина айсберга. Біля його фундаменту – невпинна і постійна праця драматургів, сценаристів, режисерів, художників, освітлювачів, костюмерів, робітників сцени, гардеробників, білетерів – усіх, хто служить Її Величності Мельпомені. Зауважте, що театральні працівники не говорять «працюємо в театрі», а «служимо в театрі». У цьому відчувається особливий шик.
Березень – місяць театральний. Святкується Міжнародний день театру і відкриття нового театрального сезону. У Тирасполі цього року він збігся з 90-річчям театру і 55-річчям його відродження, коли трупу артистів очолила Надія Аронецька.
Наш кореспондент побував на відкритті сезону і подивився виставу «Дикарь». Його враження – на сторінці 12.
Портал – відкрите вікно у минуле
Гідне місце на інформаційному полі республіки посів Придністровський історичний портал. Він функціонує всього рік, а авторитет уже завойований. Ресурс претендує на звання головного джерела історичної інформації в ПМР. Це й насправді так, оскільки на цьому агрегаторі публікацій та мультимедійних форматів зібрані максимально вичерпні дані з історії рідного краю.
Наша республіка маленька, але скільки значущих історичних подій відбулося на невеликому клаптику суші біля річки! Скільки відомих і знаменитих особистостей тут народилося і побувало! Інформацію про це сміливо черпайте з Придністровського історичного порталу.
Та цього співробітникам виявилося мало, і вони почали кампанію з популяризації порталу серед земляків. Перший виїзд – у Кам’янку. Побувала на регіональній презентації Придністровського історичного порталу і наш кореспондент. Сказала, що їй сподобалося. Впевнені: її інформація на сторінці 4 буде цікавою читачам газети.
Книга – дороговказ у світ знань
Люди старшого покоління, ледь почувши «Книга – це…», відразу ж продовжують: «джерело знань» та додають «і кращий подарунок». Раніше книги купували, нерідко переплачуючи, обмінювали на макулатуру, створювали домашні бібліотеки, які поряд з килимами та кришталем ставали маркерами добробуту радянської сім’ї.
Настали інші часи, й молодь сприймає слово «книга» з незмінною приставкою електронна. Та деякі її представники останнім часом знову повертають моду на книгу паперову.
Певне відродження інтересу до паперових книг не в останню чергу можна пояснити подвижницькою діяльністю ентузіастів «друкованого слова», до яких належать представники двох професій – бібліотекарі та педагоги.
Саме вони стали зачинателями проведення цілої низки неординарних заходів у межах республіканського тижня літератури та мистецтва для дітей і юнацтва. Тим часом в українському ліцеї відбулося свято прощання з букварем. Повз таких подій не могли пройти наші кореспонденти. Про барвисті й пізнавальні свята читайте їхні матеріали на сторінці 8.
Головне фото Марини Сови