Захист Вітчизни – обов’язок сильних і мужніх
У нашій свідомості давно вкоренився такий словесний штамп, як червоний день календаря. Якщо йдеться про День захисника Вітчизни, сприймати його слід буквально. Свято це «пофарбоване» в червоні тони, тому що, захищаючи Вітчизну, бійці проливали кров. Щасливчикам вдавалося в цих бойовищах вижити, «кому не доля» – віддавали життя за рідних і близьких, за Батьківщину.
У нашій історії завжди було так: усі внутрішні чвари відсувалися на другий план, на першому – необхідність здолати тих, хто «з мечем до нас прийшов».
Про те, що то означає «Батьківщину захищати» розмірковує наш кореспондент на сторінці 3.
Якщо не вони, то хто…
Ще не раз і всі ми, й наші нащадки подумки повертатимемося до 92-го. Найскладніший і найбільш жертовний в історії придністровської державності рік. Щоб точніше описати той порив опору чужій волі, нав’язуваній ззовні, якнайкраще підійдуть слова «якщо не я, то хто?» Тоді, весною та влітку 92-го, багато хто з захисників молодої республіки зробив крок у безсмертя, крок у вічність, став невіддільною частиною трагічної історії Придністров’я. Наш обов’язок вшановувати пам’ять тих, хто не вичікував, а став на захист Вітчизни.
Благородну місію збереження пам’яті про захисників республіки майже 30 років виконує колектив творчого об’єднання документального кіно «Тріо». Небайдужі митці зняли кілька хронікально-документальних фільмів-мартирологів про загиблих захисників Придністров’я. У розмові з журналістом керівник творчого об’єднання Наталія Голуб ділиться спогадами про складну в моральному і душевному плані роботу над документальними фільмами, які стали нематеріальними пам’ятками загиблим. Спогади про недалеке минуле – на сторінці 4.
Їм, як і раніше, сняться бої…
Учорашніх безвусих юнаків кинули в пекло боротьби з міжнародним тероризмом, що піднімав голову, відстоювати інтереси великої на той час держави. Вони виконували наказ, цей наріжний камінь усього армійського життя. Вони гинули від куль душманів і снайперів, втрачали бойових побратимів, з якими ділили хліб і воду. І тільки листи рідних і близьких повертали їх спогадами в мирне та безтурботне минуле.
Вони повернулися в країну, що вже почала розпадатися. Не всі витримали випробування того часу. Однак ніхто з них не втратив честі. Її вони берегли там, за річкою, зберегли й нині. Навіть через три з половиною десятиліття їм, як і раніше, сняться бої… Цією пам’яттю вони діляться з нинішнім поколінням школярів. Щоб пам’ятали, щоб збувалися юнацькі мрії…
Докладніше – на сторінці 5.
Свято як подарунок
Коли ми відпочиваємо, вони працюють. Коли ми насолоджуємося співом і танцювальним мистецтвом, вони працюють у поті чола. Це працівники культури, люди, які дарують суспільству свято. Музейні співробітники зберігають для нас і наступних поколінь минуле.
Без їхньої участі в республіці не обходиться жоден масовий захід. Десять років тому вони об’єдналися під егідою Державної служби з культури та історичної спадщини та навіть у ювілей працювали на власному святі, яке відбулося у Палаці Республіки. То була феєрія фарб і звуків, привітання та побажання.
В атмосферу справжнього мистецтва поринув наш кореспондент, а враженнями поділився з читачами газети на сторінці 12.
Головне фото mopmr.org