Першотравень нині не той
Спочатку в це свято була закладена ідея підтримки людей найманої праці, солідарності з ними. Найвищий статус Міжнародний день солідарності трудящих набув у першій у світі державі робітників і селян – у СРСР він став державним святом. Головними подіями першотравневих урочистостей завжди претендували стати два дійства: парад та маївка.
Попри значне ідеологічне навантаження, більшість населення сприймала Первомай як пробудження природи після затяжної зими, як нові надії на краще життя.
З роками ми перестали святкувати Міжнародний день солідарності трудящих так широко, з розмахом, як раніше. Проте ми, як і раніше, радіємо додатковим вихідним дням.
У ностальгічні першотравневі спогади «вдарився» наш кореспондент. Почитайте другу сторінку газети, може, знайдете щось спільне зі світовідчуттям автора.
Усі дороги ведуть до Єрусалиму
Його називають містом трьох релігій: юдаїзму, християнства, ісламу. Єрусалим – це визнаний релігійний центр. Місто поза часом і простором, географічна точка, що сконцентрувала в собі місце сили та духовного очищення. Тут страждав за людство Ісус Христос. Напевно, немає у світі людини, яка б не чула про нього. Минають тисячоліття, змінюється все, але його, як і раніше, вважають незаперечним моральним авторитетом.
Паломницькі поїздки на землю обітовану – це зустрічі з божественним, духовним. Під час відвідин святих місць миряни відчувають певну одухотвореність та умиротворення. Тут душа немовби відмивається від усього наносного і непотрібного.
Враження нашого кореспондента від паломницької поїздки до Ізраїлю – в його дорожніх нотатках на сторінці № 6.
Журналістика – їхня доля
Професія журналіста для тих, хто тільки-но збирається присвятити їй життя, овіяна романтичним флером: закордонними відрядженнями, зустрічами зі знаменитостями, великими гонорарами. Це теж є, але тільки для тих, хто досяг певних висот професійної майстерності. Набагато більше в цій спеціальності хіба що бажання щось дізнатися та поділитися цим зі світом, самовіддачі, відданості одного разу обраному шляху. Так було, так є. І так, напевно, буде, якщо згодом журналістів не замінить усюдисущий ШІ (штучний інтелект).
Та й хіба про гонорари думали воєнні кореспонденти в «сорокові, порохові», коли в одній руці тримали автомат, у другій – блокнот, огризок олівця, фото- чи кінокамеру. Багато з того, що ми знаємо про Велику Вітчизняну війну, написано і відображено саме ними. Вони – учасники, свідки та літописці подвигу радянського народу. Проте й після Перемоги журналісти, які за закликом Батьківщини стали воїнами, не зрадили раз і назавжди обраній професії, продовжили вести хронологію відродження країни, але вже на трудовому фронті.
Відрадно, що в них є послідовники, які народилися вже у мирний час. Вони стали колегами, й старші разом із накопиченим досвідом передавали молодшим естафету поколінь. Недарма, мабуть, і професійне свято журналістів – День друку – в календарі зовсім поряд із Днем Перемоги. Про літописців часу, для яких журналістика стала долею, літпрацівники газети розкажуть на 4-й та 5-й шпальтах.
А ще наші читачі зможуть дізнатися:
Як у Дністровську відкрили сезон ярмарку «Купуй придністровське!».
Як у республіці готуються протистояти амброзії влітку.
Як зачаруватися іконою, вишитою бісером.
… і якою буде погода наступного тижня.
Головне фото із соціальних мереж