Світ ловив його, та не спіймав

Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами;
 як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих.
Нема його ніде від того, що воно скрізь.
Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою.
            Г. Сковорода

У Центрі української культури в ПДУ імені Т. Г. Шевченка відбувся круглий стіл «Григорій Сковорода – джерело духовної величі та сучасність», присвячений 295-й річниці від дня народження видатного українського філософа, поета, просвітника.

У заході взяли участь: директор Міжнародного центру «Співробітництво» Володимир Фоменко, голова Спілки письменників Придністров’я Валерій Кожушнян, член Національної спілки письменників України Олександр Шокало, заслужений артист України Тарас Силенко та представники української громади.

Зі словами привітання до присутніх звернулася декан філологічного факультету Ольга Щукіна та побажала плідної роботи. Голова Спілки українців Придністров’я Петро Богуцький з нагоди дня народження великого сина України зазначив: «Для мене Г. Сковорода – це плеяда великих людей України на чолі з Тарасом Шевченком, які створюють її обличчя у світі».

Григорій Сковорода, дійсно, давно перетворився на духовний і культурний символ України. «Від бідних бідний народився, нужду поклав, нуждою вкрився», –  ці слова дуже влучно характеризують життя українського філософа вісімнадцятого століття, просвітника, письменника, педагога, музиканта та співака Григорія Сковороду. Завдяки чудовому голосу та музичним здібностям, він навіть потрапив до придворної капели в Санкт-Петербурзі. Цариця Катерина II надіслала Сковороді запрошення переселитися з України в Петербург. На цю пропозицію Григорій гордо заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця»

Морально-етичні погляди Сковороди зображені в його теорії «сродної праці», або «спорідненої праці»: кожна людина повинна працювати, використовуючи природжений хист до певного виду занять. Якщо кожен буде так чинити, зазначав філософ, то суспільство працюватиме, як годинник, коліщата якого обертаються в різні боки, але забезпечують його нормальний хід.

У центрі української культури вперше звучали народні інструменти: сопілка та бандура. У репертуарі Тараса Силенка, бандуриста, заслуженого артиста України, композитора, сотні народних і авторських пісень. Присутні були вражені  гармонією звуків і почуттями, які зумів передати виконавець.

«Складно вмістити всю велич справ Григорія Савича у відведений нам час. Про нього і про глибину його робіт можна говорити довго і бути впевненим, що багато чого ще не сказано», –  наголосив Олександр Шокало.

Наприкінці свого життя письменник заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». Він пояснював, що світ подібний до театру, де кожен обирає свою роль. От і він обрав роль людини простої й досить самотньої.  Донині актуальною є його творчість, у якій поєднані й культура, і філософія, і просвіта. До останніх днів великий мислитель залишився відданим своєму народові.

Анастасія   КАЛІОН.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.