Особливості української інавгурації

Інавгурація – це урочиста церемонія вступу на посаду Глави держави. Слово походить від лат. augures – «авгур». Авгурами в Стародавньому Римі називалися члени почесної жрецької колегії. Вони виконували офіційні державні ворожіння, слідкуючи за польотом птахів, а також на кишках жертовних ягнят. Згодом суть слова була переосмислена.

Посвідчення, подушечка і доля Президента

На недавній інавгурації 6-го Глави України стався «непротокольний» казус. Коли Володимир Зеленський одержав із рук голови ЦВК країни Тетяни Сліпачук президентське посвідчення, то поклав його на подушечку, яку тримав солдат, що стояв поруч. Той, у свою чергу, згідно з протоколом, повинен був відійти на кілька кроків убік. Однак під час цього руху посвідчення впало з подушечки на підлогу. Документ підняв і поклав на місце один із народних депутатів.

На перший погляд, нічого особливого не сталося. Мало чого в житті буває. Але ж ні, в Україні казусами й комічними курйозами супроводжувалася кожна церемонія вступу на посаду нового лідера держави.

Парадокси першої інавгурації

Обрання та інавгурація 1-го українського Президента Леоніда Кравчука відрізнялися особливою політичною парадоксальністю. У 1991-му Кравчук був і Головою Верховної Ради, і 2-м секретарем Комуністичної партії України водночас. Після провалу серпневого путчу в Москві Президія Верховної Ради Української РСР оголосила Компартію поза законом. Заборонені комуністи негайно створили Соціалістичну партію і висунули кандидатом у Президенти Олександра Ткаченка, але той зняв свою кандидатуру на користь Леоніда Кравчука. І колишній 2-й секретар КПУ виграв вибори у засновника Народного руху України В’ячеслава Чорновола.

Традицій тоді ще придумати не встигли, тому інавгурацію призначили на 4-й день після виборів. І тут виникла проблема: в України, яка щойно здобула незалежність, не було Конституції. І тексту присяги Президента теж не було. Тому на церемонії у Верховній Раді Леонід Кравчук читав присягу депутата Української РСР, а клявся, поклавши руку на Конституцію УРСР. Щоб розбавити радянський зміст заходу, було вирішено принести на церемонію духовну книгу – Пересопницьке Євангеліє. Клятва на Пересопницькому Євангелії стала першою непорушною традицією українських інавгурацій.

Церемонія була дуже скромною і короткою. Гімн країни тоді затвердити теж ще не встигли. Тому композиція «Ще не вмерла Україна» прозвучала у виконанні фольклорного ансамблю як звичайна пісня. Присутні, звичайно ж, встали, але майже не підспівували – слів не знали.

Скромність прикрашає інавгурації

До моменту обрання 2-го Президента України Леоніда Кучми в 1994 році своєї Конституції в країні, як і раніше, не було, але багатьом та інавгурація запам’яталася тим, що новий Глава держави вже не клав руку на Основний Закон Української РСР.

Сам захід виглядав буденно і скромно: колишній інженер, директор «Південмашу» Леонід Кучма увійшов у зал засідань Верховної Ради через бокові двері, а після вступу на посаду присів на стілець. Деякі стверджували, що йому просто забули винести президентське крісло. Гімн знову не підспівували, військовий оркестр грав тільки мелодію, тому що за 3 роки незалежності встигли затвердити лише одну музику без слів.

Не Президент при булаві, а булава при Президентові

Свою другу присягу в 1999 році Леонід Кучма приймав у Палаці «Україна», а не у Верховній Раді: у нового старого Президента був конфлікт зі спікером парламенту Олександром Морозом. Сам церемоніал відрізнявся від невиразних заходів 1991 і 1994 років і змінився на краще – Президентові піднесли коллар (нагрудний знак Глави держави), печатку і булаву. Кучма, широко посміхаючись, потряс булавою перед залом, а потім просто поклав її на стіл – з незрозумілих причин ніхто не взяв у Президента високі регалії.

Утім, вручення нагрудного знака, булави й печатки Президентові, який присягнув українському народові, стало другою непорушною традицією українських інавгурацій.

Інавгураційна самодіяльність

Третій Президент України Віктор Ющенко теж присягав двічі. Уперше – 23 листопада 2004 року, ще до оголошення результатів виборів. Він тоді просто вийшов до трибуни Верховної Ради й прочитав текст присяги перед присутніми, заявивши при цьому, що Україна стоїть на порозі громадянської війни, яка неодмінно буде, якщо його не визнають Президентом. Але спікер парламенту Володимир Литвин «припинив цей цирк» і відключив мікрофон.

У грудні того ж року Верховний суд України скасував результати ІІ туру виборів і призначив повторне голосування. Це забезпечило Віктору Ющенку перемогу. Офіційну, а не самодіяльну, інавгурацію призначили на 23 січня 2005 року. Усе було урочисто, навіть помпезно – 3-й Президент пройшов уздовж вишикуваної почесної варти, одягненої… у російську військову форму. За зразок для української «почесної варти» взяли мундири Чорноморської сотні лейб-гвардії Козацького полку початку XIX століття. Тільки замість герба Російської імперії нашили на них тризуби. Пізніше Ющенко намагався зробити форму почесної варти більш «козацькою», але не встиг.

Потім на майдані Незалежності він виголосив перед присутніми людьми промову, яку завершив гаслом: «Слава Україні!» Тоді відповідь на цей заклик («Героям слава!») ще не була доведена до автоматизму, і народ після паузи вигукнув звичайне «Ура!». Нарешті, один із голубів із помаранчевими стрічками, яких запустив у небо Віктор Ющенко, з якоїсь незрозумілої причини не злетів.

Нехороші передвістя

Інавгурацію Віктора Януковича у 2010-му супроводжувала ціла низка нехороших ознак. Першою поганою прикметою стало часткове обвалення пам’ятника міфічним засновникам Києва – Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либеді. А коли 4-й Президент входив до Верховної Ради для інавгурації, то перед ним раптом зачинилися двері. У сесійній залі була присутня тільки половина депутатів, опозиція проігнорувала вступ на посаду невгодного їй Глави держави. Після присяги хор із балкона проспівав Януковичу «Многая літа». Потім грянув гімн. Президент почав підспівувати, але майже відразу замовк – мабуть, забув слова.

Багато українців сприйняли все це, як погані прикмети. «Це знакові речі, – згадував колишній депутат Верховної Ради, а тепер уже й колишній голова Служби безпеки України Василь Грицак. – Я вважаю, це були якісь нехороші знаки».

Героям слава!

Петро Порошенко у 2014-му склав присягу теж у Верховній Раді. Коли він ішов червоною доріжкою, солдат почесної варти випустив із рук карабін, у нього підкосилися ноги, і він зомлів. На військовій частині цієї інавгурації солдатів у російській формі XIX століття відсторонили. Почесна варта була в мундирах практично радянського зразка. Генерали до Верховного Головнокомандувача зверталися по-старому: «Товаришу Президенте!»

Нагадаємо, у 2018-му в розпочатій передвиборчій гонці Петро Порошенко поміняв армійське звернення. Замість «товаришів» він увів «панів». А військовим привітанням і відкликанням на нього стали слова «Слава Україні!» – «Героям слава!». На той час і гасло, і відповідь на нього всі вже знали назубок – казус Ющенка не повторився.

До речі, у солдата, який під час інавгурації знепритомнів, на обстеженні у військовому госпіталі виявили серйозне захворювання нирок. Але його не почали лікувати, а відразу відправили додому – в Черкаську область. Тепер через проблеми зі здоров’ям колишній вартовий Олександр Секало не має можливості працювати. Виживати доводиться в прямому сенсі на грошовий заробіток його матері – простого сторожа. Допомоги чекати нема звідки, а нормальне медичне обслуговування сім’ї не по кишені. Важливим є й те, що долею солдата не поцікавилися тоді й не цікавиться тепер ні нинішнє командування, ні колишній Президент України Петро Порошенко.

Визначеність символізму

«В українській політиці існує визначений символізм, – пише сайт Politeka On-Line. – В Україні склалася певна традиція – перша подія політичного життя Президента стає символом його кар’єри в майбутньому». Дійсно, двері, що зачинилися, на інавгурації Віктора Януковича призвели його до дострокової втрати президентської посади. А солдат, що знепритомнів на інавгурації Петра Порошенка, – символізував війну і загибель тисяч військовослужбовців на Донбасі.

Так от, падіння президентського посвідчення Володимира Зеленського може означати тільки одне, стверджують астрологи, – новий Президент покине свій пост достроково. А астролог Влад Росс уточнює ситуацію гранично конкретно: це може статися або під час імпічменту, або в результаті успішного замаху на життя.

Інавгурація і сакральна книга

Зупинимося докладніше на Пересопницькому Євангелії – «чарівній книзі», яка може, на думку багатьох українців, обрушити громи й блискавки на голови нечестивців. Отже, це розкішно прикрашений малюнками рукопис – перший переклад чотирьох Євангелій. Чи має Пересопницьке Євангеліє сакральне значення? Для віруючого християнина – безумовно, так. Але таке ж саме, як і Біблія, віддрукована на простому папері й куплена в церковній крамниці. І та, й інша книги містять той самий, священний для нього текст.

«Тому, якщо Президент – людина, яка щиро вірить у Бога, то для неї має бути байдуже, на чому присягати: чи на старовинному рукописі чи стандартному виданні Біблії. Але якщо йому дорогий саме середньовічний український переклад, то можна зачитувати присягу, поклавши руку на факсиміле книги, а не тягати дорогоцінний рукопис із книгосховища Національної бібліотеки України в Раду і назад», – пише український суспільно-правовий портал «Ракурс».

«Складається враження, – продовжує «Ракурс», – що багато громадян України – язичники, які вірять у Бабая, повний місяць, наврочення і наговір, бояться чорної кішки й того, що нехороша людина, поклавши спітнілу руку на літературно-художній пам’ятник XVI століття, накличе на країну всілякі біди. Але причому тут цінний старовинний безневинний рукопис?»

До речі, у ст. 104 Конституції України сказано, що Президент складає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради. Про Пересопницьке Євангеліє не сказано нічого. В інших нормативних документах пояснюється, що Президент вимовляє присягу, поклавши праву руку на Конституцію і, за бажанням, на Пересопницьке Євангеліє. За бажанням.

Олександр   ПЕТРЕНКО.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.