Легендарний тренер республіки

На сьогодні успіх спортсмена багато в чому обумовлений стилем керівництва з боку тренера. Рівень знань, навичок і умінь, авторитет, любов до свого виду спорту і вміння виховати у спортсмена наполегливість є основними рисами успішного наставника. Гордістю нашої республіки став заслужений тренер ПМР і Російської Федерації, майстер спорту СРСР з веслування на байдарках і каное Юрій Володимирович Тізул, який виховав чемпіона літніх Олімпійських ігор у Лондоні (2012 рік) Олександра Дьяченка, а також чемпіонів світу Василя Погребана та Віталія Юрченка (Німеччина, Дуйсбург 2013 рік).

На жаль, уже півроку Юрія Тізула немає поруч з нами. В інтерв’ю нашому кореспондентові його дружина Лариса Тізул розповіла про життєвий шлях відомого тренера ПМР.

«Ми познайомилися з майбутнім чоловіком у 1983 році. Він з друзями відпочивав після тренування. Спортсменів відразу помічають – вони завжди яскраві. Потім ми з Юрієм зустрічалися в місті, й так все закрутилося… А вже через рік ми одружилися», – пригадала дружина тренера.

Лариса характеризує його як «технаря» в житті». Коли Юрій Тізул почав тренерську кар’єру, це дуже допомагало йому в підбиранні молодих спортсменів – він дивився на хлопців поглядом стратега. Ставився до всіх, як до своїх дітей. Дуже хотів, звичайно, щоб син Анатолій пішов його стопами і став веслувальником. Той успішно виступав на юнацькому рівні, потім був тренером. Але, як це часто буває, що більше батьки направляють дітей на власну стежку, то менше діти хочуть повторювати батьківську долю. Син вибрав свій шлях, і батько з розумінням поставився до його рішення.

Найяскравішим часом у тренерській кар’єрі Юрія Тізула стала Олімпіада в Лондоні. Як хороший психолог, фахівець запропонував посадити свого вихованця Олександра Дьяченка у двійку з російським веслувальником Юрієм Постригаєм. Разом з напарником Олександром Самохотським вони й утворили чудовий тренерський тандем. А нова пара спортсменів – вони ніби доповнювали один одного (палкий і холоднокровний в одному човні). За кілька місяців юнаки ідеально спрацювалися. Результат не примусив на себе довго чекати!

«Це взагалі був перший такий успіх веслярів у новітній історії Росії! Після перемоги тодішній міністр спорту Віталій Мутко підійшов до Юрія Володимировича і зі словами: «Ви врятували нас», – потиснув йому руку. Без перебільшення! Адже то було єдине «золото» наших веслувальників у Лондоні», – зазначила Лариса Тізул.

Безумовно, в спорті важливо показувати стабільні високі результати. Важливим стартом повинні були стати літні Олімпійські ігри в бразильському Ріо-де-Жанейро 2016 року. Та все зіпсував допінговий скандал, за підсумками якого російську збірну відсторонили від участі у світовій спортивній події. Юрій Володимирович дуже важко його переживав, тим більше, що сам був категорично проти допінгу.

За словами дружини тренера, після перемоги в Лондоні у наших спортсменів почала проявлятися «зіркова хвороба». В Олександра Дьяченка виник конфлікт з іншим відомим нашим веслувальником і вихованцем Юрія Тізула Василем Погребаном. Після цього олімпійський чемпіон виявив бажання змінити наставника. «Потім Дьяченко знову показав свій характер і посварився з Постригаєм, – продовжила дружина тренера. – Запропонував Василю стати партнером по двійці, але той відмовився, пам’ятаючи про минулі сварки. «Крайнім» залишився, звичайно ж, Юрій Володимирович, який хотів їх помирити. Великі перемоги – великі запити! Сумний підсумок усіх цих хвилювань – цілковите виснаження нервової системи тренера, який не міг не брати близько до серця конфлікти. Без них можна було б і обійтися», – сумно констатувала Лариса Тізул.

Напевно, тому, відповідаючи на запитання, кого він вважав своїм улюбленим вихованцем, Лариса Володимирівна без коливань сказала, що це Андрій Готко, який також є представником придністровської школи веслування. Придністровський тренер, у першу чергу, цінував умови підготовки спортсменів. Так, коли готувалися до Олімпіади 2016 року (ще до дискваліфікації) веслярі поїхали на збори до Бразилії. У цій країні, розповідав Юрій Володимирович своїй дружині, його вразили бідність і бруд. Річка, на якій вони тренувалися, мала жахливий запах. А от у Португалії та Італії йому дуже сподобалося.

У побуті Юрій Тізул був таким же діяльним, як і в спорті, не міг сидіти склавши руки. Він самостійно перебудував сімейний будинок у Слободзеї та, як ідеаліст, прагнув зробити все на вищому рівні. За спогадами дружини, він дуже любив гостей. Зі своїми співрозмовниками тренер міг вести бесіди на будь-яку тему.

Важко переоцінити внесок легендарного тренера в розвиток придністровського спорту. Приклад його самовідданого служіння розвитку фізичної культури та спорту заслуговує найвищої громадської вдячності. Бажаємо нашим спортсменам і надалі підтримувати славетні переможні традиції вітчизняної веслувальної школи.

Олександр   ЗАЙЧУК.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.