Останні промені української палітри

Музеї книги й друкарства України відкрили виставку заслуженого художника України Ореста Манюка. На ній представлено понад 40 його картин, створених протягом 2013–2018 років. А в Музеї гетьманства працює виставка декоративно-ужиткового мистецтва і живопису «На рідній, на своїй землі» творчого подружжя – заслуженого художника України, лауреата Міжнародної премії імені Григорія Сковороди Івана Черниша (живопис) та лауреата Міжнародної премії імені Миколи Сингаївського Наталії Дмитренко (декоративно-ужиткове мистецтво).

Орест Манюк працює в жанрі станкового олійного малярства, експериментує зі світлом, композицією, малим і великим форматом полотен. Не порушує композиційної цілісності, а в результаті має переконливий образ живої природи, рукотворні архітектурні ансамблі.

Народився художник 16 червня 1956 року у Львові. 1983-го закінчив відділ художньої кераміки ЛНАМ. Його вчителі – визнані митці Е. Мисько, М. Ткаченко, О. Дуфанець, Ф. Ярема, М. Малавський.

З 1995 року – член Спілки рекламістів України, з 2008-го – член НСХУ. Орест Манюк – засновник мистецького об’єднання «Вориння», учасник всеукраїнських, міжнародних виставок, симпозіумів, пленерів образотворчого мистецтва, постійний учасник пленеру «Максим» у Славську автор понад 20 персональних виставок в Україні, Європі та США. Його твори є в музейних і приватних колекціях 40 країн світу.

«Орест Манюк – людина надзвичайно колоритна. Його живопис насичений кольорами, він радісний і потужний», – підкреслив заслужений художник України Олександр Ольхов.

«Художнику дуже непросто відразу почати малювати на новому місці. Потрібно оглянути й відчути його. Орест Манюк уміє це швидко робити. Вражає широта географії його робіт. Тепер усім нам так не вистачає позитиву, а нова виставка покращить настрій», – зазначила художниця Тетяна Красна.

«Серед міст, де доводилося бувати, найбільше вразив Неаполь. До того, що вивчав в Академії з книжок, тут можна було доторкнутися руками. Колоритні Верона і Венеція, а Рим нагадує великий мурашник. Львівські вулички подібні до італійських. Цікаві замки Афона. Але найкраща земля та, де ти живеш. Беру участь у багатьох пленерах. З радістю приїжджаю на пленери до Києва. Ці заходи дають можливість обмінятися досвідом, повчитися», – зізнався Орест Манюк.

Свою синівську любов до рідної землі митець намагався передати в карпатських пейзажах: «Гарний день. Славськ», «Бойківська осінь», «Гірський потік». Милують око натюрморти: «Біль мальви», «Квіти на підвіконні», «Ікебана з кактусом». Столиці художник присвятив картину «Золоті ворота. Київ». Але найбільше представлених робіт створені під враженнями подорожей О. Манюка світом: «Венеція. Рожевий вечір», «Помпеї. Вид на Везувій», «Фортеця Рокка. ХІІІ ст.», «Вулички Неаполя», «Монастир Симона Петра. Греція», «На Темзі. Лондон» тощо.

*    *    *

Іван Черниш народився на Житомирщині. Закінчив Одеське художнє училище і Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури. Працює в галузі станкового та монументального живопису. Використовує різноманітні техніки: розпис, вітраж, мозаїку, скульптурний барельєф, сграфіто. Роботи Івана Черниша є у приватних колекціях і в Україні, і за її межами. Він – учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних виставок.

Живописний ряд започатковує твір «Мама», про який заслужений діяч мистецтв України Дмитро Янко написав: «Іван Черниш створив образ матері, яка, як і всі Матері Землі, тче нескінченну золоту нить вічності». Потім – пейзажі без важких ефектів. Адже справжня краса не потребує прикрашання та надуманості – вона стримана й глибока своїм первозданним змістом. Усі художні твори Івана Черниша поєднує лірична щирість і глибока людяність.

Серед представлених робіт увагу відвідувачів привертають портрети «Володимир Осипов», «Дора Василівна Нипорко»; поруч яскраві пейзажі: «Тиша», «Село у Молдові», «Свіжий вітерець»; мотиви народно-поетичної творчості присутні в полотнах «Мальви», «Колядки», «Польова царівна», «Місячна ніч». Столиці художник присвятив картину «Володимирський собор вночі», а дитячі спогади лягли в основу роботи «Дитинство».

Окрасою виставки та її продовженням стали твори, виконані в техніці в’язання Наталією Дмитренко. Саме вона перемогла в конкурсі «Моя в’язана мрія», що відбувався в рамках Всеукраїнської виставки в’язання «Тепла осінь» восени 2016 року в Центрі української культури та мистецтва.

Наталія народилася в місті Фалешти (Молдова), у творчій українській родині. Батьки передали доньці весь свій творчий досвід і прищепили любов до України. Змалку захопилася вона рукоділлям, навчилася шити та в’язати. У традиційні прийоми завжди додавала творчу іскру. З року в рік удосконалювала свої вміння.Наталя вже встигла взяти участь у виставках не лише в Україні, а й у Швейцарії, Угорщині, Австралії, Італії та Молдові.

Едуард   ОВЧАРЕНКО,
зав. відділу культури  Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово просвіти».

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.