Непересічна подія через 50 рокiв

Рівень економіки Придністров’я багато в чому визначає енергетична галузь, а це, у свою чергу, залежить від того, яких фахівців готують навчальні заклади. Один із них – Дністровський технікум енергетики та комп’ютерних технологій (ДЕТ та КТ). Це відомий навчальний заклад енергетичного профілю колишнього СРСР, а нині Придністровської Молдавської Республіки. Цього року виповнилося 50 років від дня першого випуску техніків-енергетиків його вечірнього відділення.

ІСТОРИЧНА ХРОНІКА

Під час будівництва і пуску перших енергоблоків з кожним днем зростала потреба у кваліфікованих енергетиках і фахівцях середньої ланки. З цією метою в Дністровську в травні 1965 року був відкритий Молдавський навчально-консультаційний пункт (НКП) Всесоюзного заочного енергобудівельного технікуму, база якого була в Куйбишеві. Першим його керівником було призначено М. Васьковского. Протягом місяця переобладнали перший поверх гуртожитку під навчальні класи та кабінети, а другий поверх – під школу робітничої молоді.

Здобути спеціальність виявилося 224 охочих. Перший рік фахівців готували за спеціальностями: промислове і цивільне будівництво, будівельні машини й устаткування. Через рік додали ще дві: електричні станції, мережі й системи, котельні та паротурбінні установи.

У січні 1966 року відбулася перша заліково-екзаменаційна сесія. Краще за інших її здали М. Грибенко, В. Тевкун, А. Андрєєв, Ф. Цуканов, В. Ляной. У першому семестрі студенти познайомилися, подружилися й обрали старост груп.

У зв’язку зі збільшенням потужності станції й усієї енергосистеми Молдавії керівники МГЕ і МДРЕС наполягли й добилися відкриття в республіці самостійного навчального закладу. Наказом міністра енергетики й електрифікації СРСР в червні 1966 року Молдавський НКП перетворили в самостійний Дністровський енергетичний технікум (ДЕТ). Його директором став Г. Червяков.

Через 50 років студенти-ветерани з повагою згадують, як професійно їм викладали навчальні предмети: фізику – Г. Шайдулін, гідравліку – Г. Червяков, опір матеріалів – М. Васьковський, будівельні машини й устаткування – механік ВГМ Ю. Валовац. Дохідливо викладав теоретичні основи електротехніки В. Ісаєв. Викладачами спеціальних технічних дисциплін були випускники Одеського політехнічного інституту Є. Новіков, Т. Скляренко, Т. Барбарошіє.

Три роки навчання пролетіли швидко, і 17 червня 1968 року почала роботу Державна кваліфікаційна комісія, головою якої призначили директора МДРЕС М. Мудренка.

У групі тепловиків (Т-5а) першою захистила дипломний проект О. Кукушкіна. Вона запропонувала низку заходів, придатних для використання на Молдавській ДРЕС. Цінною була пропозиція дипломника Г. Сорокіна – впровадження на станції мережевого графіка обслуговування енергоблоків. Комісія визнала високу економічну ефективність дипломних проектів В. Русинова, Ф. Цуканова, П. Конфедерата, Г. Косована, С. Владанца і рекомендувала їх для впровадження у виробництво.

Особливо запам’ятався захист диплому майстра промдільниці № 1 К. Мороз, який отримав диплом з відзнакою, працівник ЮТЕМ М. Вялько, екскаваторник ЮЕСМ В. Гриняк.

З 45 перших випускників ДЕТ в Дністровську залишилися одиниці. Для роботи на Запорізькій ДРЕС в Енергодар поїхала Г. Пафнутьєва, в Запоріжжя – А. Васильєва, слюсар ЮЕР В. Ляной – в Тюмень, технік відділу обладнання В. Стороженко – в Сургут, майстер ЮТЕМ Ф. Цуканов – в Одесу.

На батьківщину в с. Незавертайлівка, повернувся, вже пенсіонер, М. Шкуро. У селі Любашовка Одеської області проживає нині Г. Киндюк. На жаль, більшості перших випускників технікуму вже немає з нами, але їхні добрі справи залишилися в пам’яті рідних, друзів і товаришів.

ПРО ТИХ, КОГО НЕМАЄ З НАМИ

Сім’я глави енергетичної династії І. Крамського була добре знайома з романтикою далеких доріг. З Латвії молоде подружжя приїхало в Казахстан освоювати цілину. Потім була Зміївська ДРЕС, а з квітня 1964 року – Кучурганська ДРЕС. У Харкові Іван Степанович навчався в політехнічному інституті, а в Дністровську – в технікумі. Він добре креслив, допомагав багатьом однокурсникам. Маючи стаж старшого машиніста, разом з іншими фахівцями пускав вісім енергоблоків. Його дружина 20 років працювала бухгалтером. Справу батьків продовжила донька Тетяна: лаборант цеху наладки, обхідник турбіни й перша з жінок на станції машиніст пиловугільного блоку.

Учаснику пуску першого блоку М. Сковпеню диплом техніка допоміг упевнено виконувати всі операції на посаді машиніста. Знання, здобуті протягом трьох років без відриву від виробництва, прискорили освоєння режимів роботи турбіни й котла старшим машиністам І. Демидову і С. Владанцу. Стали вони в нагоді й майстру бригади ремонтників трубопроводів КРЦ В. Нагорняку – неперевершеному фахівцю в галузі ремонту опорно-підвісних систем.

Добрий слід в історії підприємства та в пам’яті колег по роботі залишив заступник начальника ПТЦ зі специфічного мазутогосподарства В. Русинов. Він пройшов усі ступені професійного росту – від обхідника до старшого машиніста, і керівництво станції запропонувало йому очолити мазутове господарство паливно-транспортного цеху. Будівництво мазутних баків, насосної, прокладка трубопроводів, установка обладнання та подальша експлуатація системи подачі рідкого палива на протязі багатьох років не обійшлися без його постійного, уважного і грамотного контролю.

У 1961 році на початку будівництва для виконання різних, але завжди необхідних робіт мобільний колектив зведеної бригади очолив М. Петросюк. По закінченні технікуму він працював у депо майстром по ремонту тракторів і тепловозів. У цьому ж цеху працювала і його дружина, яка за прикладом чоловіка підвищила технічні знання в енерготехнікумі.

За рік до вступу в ДЕТ у бригаді монтажників-висотників успішно працював слюсарем Б. Балякін. Члени цього дружного колективу постійно перевиконували змінні завдання, а в травні 1964 року бригада завоювала перехідний Червоний Прапор.

В. Карету, слюсара-монтажника, в 1964 році газета «Молодь Молдавії» на будівництві Молдавської ДРЕС» назвала в числі кращих людей ЮТЕМ. Надалі він сам став майстром і якісно виконував монтаж інших енергоблоків.

ПРО ТИХ, ХТО ЗУСТРІВ 50-РІЧЧЯ ПЕРШОГО ВИПУСКУ  ТЕХНІКІВ-ЕНЕРГЕТИКІВ
У РІДНОМУ МІСТІ

А. Петецький на Молдавську ДРЕС прибув зі Старобешівської ДРЕС. Здобувши диплом, стабільно працював машиністом енергоблоку протягом 39 років. Це він перший згадав про ювілейну дату рідного енерготехнікуму і сприяв появі цього матеріалу.

М. Вялько стояв біля витоків організації виробництва кисню за допомогою кисневодобувної станції для виконання зварювальних робіт на будівництві Кучурганської ДРЕС, куди він приїхав із Сімферополя. Монтуючи й налагоджуючи нову установку, навчався в технікумі. На посаді майстра керував колективом із 17 чоловік. Станція тоді виробляла 120 балонів кисню на добу, завдяки чому відпала необхідність привозити його з Котовська.

Г. Косован на ударне будівництво приїхав з трирічним стажем роботи в тресті «Кавказенергомонтаж». Прийняли його в знамениту тоді бригаду монтажників турбіни Є. Азаренка, разом з якою готував пуск восьми енергоблоків МДРЕС. Через два роки після закінчення технікуму він працював на посаді майстра по монтажу РПП. Здатність організувати виробництво і вміння працювати з людьми особливо проявилися в нього на посаді виконроба під час монтажу турбін ПГУ № 11 і № 12.

Трудова діяльність Н. Куликової невіддільна від роботи її чоловіка. Спочатку обоє працювали в Кишиневі у відділі хімічної служби та лабораторії металів апарату МГЕ. Коли виникла необхідність контролю якості металу і зварних з’єднань на станції в травні 1964 року, її приєднали до КДРЕС і одночасно на новий об’єкт перевели п’ять працівників на чолі з інженером К. Овсієнко і майстром Є. Куликовим. Однією з п’яти співробітниць була лаборант стілоскопіст Н. Куликова. Вона визначала марки сталей кріпильних деталей турбіни, а також вела звітну документацію. Після захисту диплома стала майстром цього важливого виду контролю.

В. Дубовикова разом зі своїм чоловіком до Дністровська приїхала з Норильська, де працювала машиністом котла на ТЕЦ-1. Паралельно вона брала участь у громадській роботі, була членом міськкому партії. Її чоловіка, Віктора Андрійовича, взяли на дільницю приготування вугільного пилу. Валентину Михайлівну – в ЖКГ: спочатку майстром, а по закінченні технікуму – інженером тепломереж (в її розпорядженні було 11 чоловік). Має урядові нагороди: медаль «За трудову доблесть (СРСР) і нагрудний знак «Слава жінкам Придністров’я» (ПМР).

К. Мороз до вступу в ДЕТ закінчив курси кранівників і працював на кранах великої вантажопідйомності. По завершенні навчання – майстром житлової дільниці № 1. Побудовані за його участю п’ятиповерхові будинки на вулицях Котовського, Терпиловського, Тираспольській і Б.-Енергетиків витримали не один землетрус. З 1983 року і до виходу на пенсію він працював слюсарем РМЦ, досягнувши визнання фахівця високої кваліфікації. Регулярно подавав рацпропозиції щодо поліпшення умов праці, економії матеріалів і трудових ресурсів.

Л. Ясінчук до Дністровська приїхала в 1966 році (перевелася з Полтавського будівельного технікуму на вечірнє відділення ДЕТ і почала працювати на дільниці «Гідроспецстрой»). З відкачування ґрунтових вод під час закладки фундаменту 3-ї димової труби розпочалася її трудова біографія. Після переводу дільниці в Теплодар Л. Ясінчук сім років працювала в ЮЖЕТІ. Наступний етап трудової біографії – водоочищення і центральна лабораторія хімічного цеху. На цій відповідальній дільниці вона працювала до 2006 року.

Якщо не брати до уваги невеликий період перебування О. Чебатурової в РСЦ, то основний вид занять її – робота з технічним архівом МДРЕС. За майже 40-річний період вона досконально вивчила архівну справу, легко орієнтувалася в технічних кресленнях і різних видах документів, довела до ладу картотеку і перелік усіх одиниць зберігання. Знання, здобуті в енерготехнікумі були гарною підмогою в цьому виді діяльності.

З учасниками першого випуску вечірнього відділення сфотографувався на пам’ять викладач Є. Новіков. Після двох років викладання в ДЕТ керівництво станції запропонувало йому стати виробничником. 37 років працював Євген Йосипович на благо Молдавської ДРЕС. До 1974 року як майстер і старший майстер ЮТЕМ він брав безпосередню участь у монтажі обладнання, поки на станції не ввели всі 10 енергоблоків. З 1986 року він – заступник начальника ВТВ, а з 1992 року (до виходу на заслужений відпочинок) – на керівній посаді в ВПВР. Спокійно, впевнено вирішував він завжди найскладніші питання технічного та організаційного характеру.

Сьогодні, 50 років по тому, випускники дуже цінують кожну хвилину свого життя. Зустрівшись, кожен із них трепетно перегортав сторінки своєї біографії, згадував найяскравіші моменти життя, відсутніх товаришів і друзів по спільному навчанні й спільній роботі. А організатори цієї зустрічі – Дністровський технікум енергетики та комп’ютерних технологій (директор Н. Залевська) і Рада ветеранів війни, праці та збройних сил міста Дністровська (голова – П. Загоревський) – особливо підкреслили, що 50-річний ювілей першого випуску вечірнього відділення ДЕТ вписується в перелік значущих подій не тільки історії енерготехнікума і Молдавської ДРЕС, а й літопису міста Дністровська.

Олексій   БАБІН.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.