Медсестра – це серце нашого безсердечного світу

Опинившись наприкінці травня (не з власної волі) в кардіологічному відділенні № 1 Республіканського госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни, ваш покірний слуга потрапив у ніжні, але наполегливі, досить міцні обійми медичних працівників. Це сталося рівно посередині між двома професійними святами працівників охорони здоров’я – Міжнародним днем медичної сестри (12 травня) і Днем медичного працівника (17 червня).

Відразу ж усвідомивши, що важко в лікуванні – легко в раю, я вирішив бути дисциплінованим пацієнтом і чітко виконувати всі призначення серцевого лікаря. Тому переді мною з раннього ранку до пізнього вечора «миготіли туди-сюди» медичні сестри з термометрами, таблетками, шприцами, крапельницями й тонометрами. І я зрозумів, що писати про лікарів-кардіологів мені доведеться до Дня медичного працівника. А тепер – час медичних сестер.

РОДОНАЧАЛЬНИЦЯ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ

12 травня людство відзначає день народження великої жінки – Флоренс Найтінгейл. Ця англійка є найвідомішою медичною сестрою на планеті. Під час Кримської війни вона (перша в історії) організувала службу догляду за пораненими солдатами, що допомогло значно зменшити смертність поранених під час бойових дій. Повернувшись на батьківщину, Найтінгейл розпочала реорганізацію армійської медслужби й відкрила першу у світі школу сестер милосердя.

У 1912 році Міжнародна Федерація Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця заснувала медаль її імені, яка є найвищою і найпочеснішою нагородою для сестер милосердя у всьому світі. У Лондоні й Стамбулі працюють два музеї Флоренс Найтінгейл, які свідчать про історію її життя та діяльності. Саме тому 12 травня, в день народження великої англійки, ми щорічно відзначаємо Міжнародний день медичної сестри.

СИНДРОМ НАЙТІНГЕЙЛ

Ученими-медиками навіть відкрито і зафіксовано синдром Найтінгейл. Так називають психологічний ефект, який проявляється, коли медсестра, що доглядає за хворим, або лікар, що його лікує, відчувають до пацієнта романтичні почуття, які переростають у кохання. Простіше кажучи, медики настільки прив’язуються до свого підопічного, що між ними виникає щось більше, ніж співчуття та милосердя. Ці почуття можуть зникнути, якщо догляд за пацієнтом припиняється або пацієнт одужує чи помирає.

Існують сотні, навіть тисячі легенд і чуток, згідно з якими Ф. Найтінгейл була постійно закохана в когось із підопічних. Хоча в реальності вона жодного разу не виходила заміж, оскільки побоювалася, що сім’я може втрутитися в її кар’єру і залишити без улюбленої справи.

ІНСТИТУТ «ЖАЛІСЛИВИХ ВДІВ»

У Росії виховні будинки, в яких жінок готували до служби в ролі доглядальниць за хворими в госпіталях і лазаретах, виникли 1715 року за царювання Петра І. У 1764-му одночасно відкрилися Московський виховний будинок (трохи пізніше – Будинок охорони дитини) і пологовий госпіталь. Через 20 років було засновано акушерське училище при Санкт-Петербурзькому виховному будинку. Наприкінці XVIII століття почали практикувати перші фельдшери-підлікарі.

За ініціативою імператриці Марії Федорівни з 1814 року догляд за незаможними, покаліченими й людьми похилого віку у «вдовиних будинках» став здійснюватися «жалісливими вдовами». А в 1818 році був створений інститут «жалісливих вдів». При лікарнях організовували курси доглядальниць, де навчали жінок надавати допомогу та духовну підтримку хворим.

У 1844 році в Санкт-Петербурзі була заснована перша в Росії Свято-Троїцька спілка сестер милосердя. Вже через три роки почесне звання сестер милосердя надали першим 10 жінкам, що пройшли в ній спеціальну медичну підготовку. Перших російських медичних сестер називали сестрами милосердя, пізніше – «єлизаветинками», на ім’я графи-
ні Єлизавети Тюрінгенської, яка відкрила перший госпіталь), а також «госпітальєрками».

Уперше посада медичної сестри заснована під час оборони Севастополя в 1854 році з ініціативи хірурга Миколи Пирогова: приїхавши в обложене місто, він побачив багато поранених, з якими одним лікарям було не впоратися. Він і заснував професію медичної сестри. Медсестрами на той час були дівчата з вищого стану суспільства, які доглядали за хворими добровільно. Працювали лише за їжу, одяг і житло.

МЕДИЧНІ СЕСТРИ СЬОГОДНІ

У наш час медичні сестри становлять найчисленнішу групу працівників охорони здоров’я. Медсестра – це головний помічник лікаря, тому кінцевий результат лікування багато в чому залежить і від її дій. За даними соціологів, ця професія посідає третє місце серед усіх, кому люди довіряють найбільше.

Найбільше число медсестер у Фінляндії – 2 162 на 100 000 чоловік. Найменше – на Гаїті, де на 100 000 осіб їх припадає лише 5. У найбільш розвинутій країні світу – США – понад 2,9 млн медпрацівників цієї ланки. За статистикою, там на кожного лікаря припадає 4 помічниці, при цьому кожна десята з них має вищу медичну освіту. Середня річна зарплата медсестри в США – 41 000 доларів.

Кількість чоловіків, які працюють у цій сфері – медбратів – вкрай невелика. У різних країнах вона різна. Наприклад, у США це 6 %, в Казахстані – 3,5 %. У західних країнах робоча зміна медсестри становить не більше 10 годин. Вважається, що подовження робочого часу істотно підвищує ризик вчинення нею помилок і нанесення шкоди здоров’ю пацієнта.

ЗАВЖДИ ПРАГНУЛА РОБИТИ ДОБРО

Старша медсестра кардіологічного відділення № 1 – відмінник охорони здоров’я ПМР Євдокія Симонова. Вона – один із найстаріших працівників госпіталю – Тираспольське медичне училище ім. Л. Тарасевича закінчила в далекому 1978 році. У першій кардіології працює 38 років – з 1980-го. Більший трудовий стаж тут має тільки Адам Василике – завідувач відділення.

Траплялося, що керівництво госпіталю час від часу кидало її на проблемні ділянки – закривати дірки й слабкі місця. Потрібно було налагодити роботу кабінету функціональної діагностики, на процесі ЕКГ – Є. Симонову тимчасово переводили туди. Терміново потрібна була старша медсестра у відділення неврології – Симонова знову стає паличкою-виручалочкою. І так постійно.

Правда, треба віддати належне її «патріотизму»: Євдокія Володимирівна завжди поверталася «додому» – в рідну кардіологію. У відділенні працювала спочатку процедурною, а потім  – палатною медсестрою. У 1990-х роках її почали залишати за старшу медсестру, коли та йшла у відпустку, була на лікарняному чи перебувала на курсах підвищення кваліфікації. З 2000 року вона працює старшою медсестрою відділення. Є. Симонова має вищу кваліфікаційну категорію, нагороджена Грамотою Президента ПМР. У квітні 2018 року її відзначили орденським знаком Союзу козацьких військ Росії «За заслуги в медицині».

«Не шкодуєте, – запитую я, – що вибрали таку важку, таку відповідальну і таку малооплачувану спеціальність?» «Абсолютно не шкодую, – посміхається Євдокія Володимирівна. – Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла допомагати людям, хворим, слабким, беззахисним. Завжди прагнула робити добро. І ще: крім іншого, моя робота – бути наставником молодих медсестер. Це справа благородна і вдячна. Неймовірно приємно чути слова подяки від своїх вихованок».

МИ З ІНШОГО ТІСТА ЗРОБЛЕНІ

Права рука Євдокії Симонової – палатна медсестра Світлана Малова. Ще в радянські часи, по закінченні середньої школи вступала до Кишинівського медінституту, але не пройшла за конкурсом. Саме того року Ленінградське медучилище набирало на сестринське відділення абітурієнтів, які не пройшли в медінститути Радянського Союзу. Світлана вирішила поїхати. І не пошкодувала. Після закінчення медучилища вона повернулася в Тирасполь і влаштувалася на роботу в кардіологічне відділення госпіталю. Відтоді тут і працює.

«Тепер медсестри довго у нас не затримуються, – скаржиться Світлана Андріївна. – Майже всіх їх не влаштовує зарплата, адже у молодої медсестри зарплата така ж, як у санітарки. Виходить, що і вчитися в медучилищі начебто не обов’язково. А ще у медсестер дуже багато писанини. Наприклад, сила-силенна часу і паперу витрачається на списання копійчаних ліків – мукалтину або алохолу. Молоді все це не подобається, тому і не затримується вона у нас надовго. Йде вигоду свою шукати. А ми з іншого тіста зроблені – йшли до своєї мети, нікуди не звертаючи».

Світлана Андріївна працює у відділенні з 2001 року, має вищу кваліфікаційну категорію, досвідчений і високопрофесійний фахівець. Напередодні Дня медсестри у відділенні відбувся конкурс «Кращий за професією». Його переможницею стала палатна медсестра С. Малова.

«Тепер, коли я йду у відпустку, хворію чи перебуваю на курсах, мене заступає Світлана Андріївна», – тонко натякає мені Євдокія Володимирівна.

ЛЮБОВ ДО МЕДИЦИНИ У МЕНЕ В ГЕНАХ

«Любов до медицини, напевно, у мене в генах, – каже молода медсестра відділення Ірина Бурмич. – Це спадкове. Бабуся була медиком, мама – теж, тепер ось я. Медична династія виходить. Мені подобається моя професія – допомагати хворим людям. З дитинства подобалося гратися в доктора. У шість років я заявила: «Хочу допомагати людям, і коли виросту буду їх лікувати!». Мама посміхнулася і, похитавши головою, відповіла: «Ще передумаєш». Але ні, я не передумала».

У 2013 році Ірина закінчила Тираспольський медичний коледж і за розподілом була направлена в першу кардіологію госпіталю. Працює тут уже п’ять років. Спочатку була процедурною сестрою, потім – палатною. Вона впевнена, що в її професії необхідно бути психологом, адже у кожного хворого свій характер.

«Є, звичайно, і в мене легке розчарування, – зітхає Ірина Олександрівна. – Ні, не в професії, а в зарплаті. Мої знайомі, дізнавшись, скільки я заробляю, спочатку з недовірою хмикають, а потім радять шукати іншу, більш оплачувану роботу, змінити сферу діяльності, перевчитися на кого-небудь іншого. Але ж їм не поясниш, що свою роботу я, дійсно, люблю. І що я – щаслива».

«Ірина – людина на своєму місці – говорить про неї її старша колега С. Малова. – Вона любить свою роботу, уважна до хворих». Дуже можливо, я допускаю, що в майбутньому, років через п’ятнадцять, Ірина Олександрівна стане заміщати старшу медсестру С. Малову, коли та буде йти у відпустку, хворіти або перебувати на курсах підвищення кваліфікації.

Я НЕ МОЖУ ПЕРЕШКОДЖАТИ ЗРОСТАННЮ ЛЮДИНИ

«Колектив медсестер у нас дружний і злагоджений», – каже завідувач кардіологічного відділення Адам Василике. Але він переконаний, що сьогодні працювати в Придністров’ї медсестрою, тим більше працювати протягом багатьох років, можна тільки за покликанням. Ніяка інша мотивація не буде достатньо сильною, щоб утримати людину на такій складній і при цьому далеко не самій високооплачуваній роботі. Медсестри – це люди, які несуть на своїх плечах все наше здоров’я з усіма його проблемами й недоліками.

Треба зізнатися, що Адам Адамович не любить, коли приходять у відділення вже готові медсестри – з інших медичних закладів. «Я люблю починати роботу з медперсоналом з чистого аркуша, – розповідає він. – Тому що специфіка нашого відділення особлива. І атмосфера, психологічний клімат теж особливі. А в чужий монастир зі своїм статутом сунутися не можна. Щоправда, плинність кадрів досить значна. От нещодавно пішла від нас дівчина – молодий спеціаліст. Сім місяців попрацювала, мінімальний досвід здобула. Розумна, грамотна і, головне, руки ростуть звідки треба, що важливо. Але… виїхала в пошуках кращого життя. Кінець у всіх цих історій один – їдуть молоді медсестри в Москву, Пітер, Туреччину, Іспанію. А професійному, кар’єрному, просто життєвому зростанню людини я перешкоджати не можу і не буду. Хоча і шкода мені розлучатися.

А перенавчити, перевиховати спеціаліста (що вже сформувався) – важко. Я не кажу, що всі, хто «не наші» – погані. Аж ніяк ні. Але вони не нашого покрою. От я й приймаю на роботу наступну дівчину-випускницю і знову вчу її. Навчити ж легше, ніж переучувати».

ПРОФЕСІЯ АЛЬТРУЇЗМУ І МИЛОСЕРДЯ

Готуючи до публікації цю статтю, я знайшов у соціальних мережах лист пацієнтів госпіталю, який повністю підтверджує мою головну думку: «Висловлюємо щиру подяку медичному персоналу відділення кардіології № 1 Республіканського госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни за високий професіоналізм, чуйне ставлення до пацієнтів, душевну щедрість. Сотні хворих проходять через ваші руки, це люди з різними характерами, долями, захворюваннями. І для кожного робиться все можливе, щоб полегшити страждання, щоб людина, підлікувавшись, зміцніла і морально, і фізично. У відділенні лікуються трудівники тилу, воїни-інтернаціоналісти, захисники Придністров’я, ті, хто, не здригнувшись, в різний час став на захист Батьківщини, на захист Вітчизни.

Ми глибоко вдячні завідувачу відділення А. А. Василике, старшій медсестрі Є. Симоновій, медсестрі С. Маловій. Дякуємо всьому медичному та обслуговому персоналу за їхню увагу та турботу, якісне лікування, чистоту і порядок. Це чудово, що в наш безсердечний час не збідніли добром людські душі. Нехай світло душевної теплоти, чуйності, уваги, які наші медики виявляють до хворих, ніколи не вичерпується. Усім вам, дорогі люди в білих халатах, доброго здоров’я, успіхів у найблагороднішій праці, сімейних гараздів!»

Жартівники вважають, що краще мати хороше здоров’я, ніж лікаря, що добре лікує. Але якщо говорити серйозно, то, безперечно, благородна праця лікарів, хворим людям повертає здоров’я і рятує їх від смерті. Однак не менш важлива і робота медсестер, які, попри низьку оплату своєї праці та її невисоку престижність, вибрали для себе як професію альтруїзм і милосердя. Дорогі медсестри, сил вам і здоров’я!

Олександр   ЮШИН.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.