Майстер кованих виробів

Василя Васильовича Чумаченка, жителя села Паркани, по праву можна назвати «майстер – золоті руки». Коли ми побачили його вироби з металу, то були вражені, наскільки тонко, акуратно, точно, витончено він обробляє матеріал. З яким знанням справи й любов’ю він створює різні вироби та предмети побуту! Кажуть, що творчим людям жити на світі цікавіше: вони будь-яку роботу, навіть дуже рутинну, можуть перетворити на свято. У справедливості цього твердження можете переконатися, познайомившись із нашим співрозмовником.

Те, що в будинку живе людина творча і талановита, видно відразу. Куди не поглянь, скрізь руку приклав: журнальний столик, тумбочка під трельяж, кухонний куточок, ліжко. У кожній кімнаті просторого будинку є речі, зроблені руками майстра. Крім того, деякі предмети побуту: ліжко, кухонний куточок тощо – він зробив і для своїх дітей. А почалося з того, що одного разу, поїхавши в Одесу, на ринку побачив бутик із кованими виробами. Придивився – сподобалося, і подумав: «А що, я не зможу?» Прийшов додому і спробував – вийшло. Відтоді вже не зупиняється. Працювати з металом В. В. Чумаченко почав відтоді, як вийшов на пенсію.

У родині Василя Тимофійовича і Марії Олексіївни Чумаченків росли троє синів і дочка. Василь був найменшим сином. Батьки постійно були на роботі, а в домашньому господарстві справ вистачало, навіть іграшки для себе діти майстрували самі. Автомати, пістолети, шухлядки під різні дрібниці – перші дитячі вироби.

Після дев’ятого класу Василь почав працювати в колгоспі імені Леніна села Паркани. Потім – два роки в армії на півострові Мангишлак. Після повернення продовжив трудову діяльність зварювальником у рідному господарстві. Зробити красивий і надійний зварювальний шов непросто. Та за бажання і наявності досвіду будь-який метал можна приборкати, впевнений Василь Васильович. «Найприємніше, коли ти можеш цілком сконцентруватися на роботі, – пояснює він. – Адже від твоєї праці залежить довговічність і стійкість виготовлених деталей та механізмів. Зварювальник – це той самий художник, тільки він виражає себе не через пензлі та фарби, а за допомогою металу. Перед тобою стоїть завдання – зварити дві деталі. Як це зробити, за допомогою чого, які технології використовувати, який вибрати інструмент, швидко чи повільно вести й під яким кутом тримати дугу – обираєш сам. Було б бажання, а вміння знайдеться. Звичайно, робота зварника має свої ризики. Через велике виділення газів і тепла під час роботи цю професію вважають однією з найбільш небезпечних і шкідливих. Тому, пропрацювавши десять років, я перевівся в будівельну бригаду».

Свій дім Василь Васильович будував сам. «Наймав робітників класти піч і проводити опалення», – розповідає він. У Чумаченка скрізь видно господарський підхід до справи. Усе продумано до дрібниць, підігнано до міліметра. Серед господарських споруд чоловік обладнав для себе майстерню. Безліч інструментів і різних пристосувань розкладено по полицях, розвішано на стінах на спеціальних пристосуваннях. Нині більшу частину часу проводить тут: зварює, клепає, крутить, фарбує. І, як він сам каже, усе робить для душі. Хоча і на городі не проти попрацювати. Господар дуже любить квіти. На городі їх посаджено багато, також має три теплиці, які є хорошою підмогою для бюджету пенсіонерів.

Та є ще один відрізок життя Василя Васильовича, який характеризує його як патріота, сміливу й рішучу людину. У важкий для нашої республіки час воєнного конфлікту з Молдовою він і його син Сергій були на передовій. З перших днів вступили до ополчення. Спочатку охороняли гарнізон саперного батальйону, потім були на бойовому чергуванні на березі річки з боку Кіцькан.

Нині діти В. В. Чумаченка – Сергій і Наташа – живуть окремо. У будинку дідуся часто бігають онуки: Василь, названий на честь дідуся, Катерина і Вікторія. Бабуся, Марія Михайлівна, пригощає онуків смачними пиріжками, яких ми теж скуштували, перебуваючи в гостях у майстра.

Анатолій   ЯКОВЛЄВ.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.