Чим здивували Чобручі на відкритті фонтанів?

Кожного року після зими в багатьох країнах розпочинаються сезони фонтанів. Автору цих рядків, як колишньому жителю Петергофа (з 1944 по 1997 – Петродворець), не раз випадала можливість бачити відкриття його знаменитих фонтанів. А як же бути тим, кому не вдалося хоча б тимчасово побувати в таких місцях?

Не засмучуйтеся, адже навіть у нашому Придністров’ї є унікальна можливість помилуватися прекрасним видовищним виглядом гри води в одному з найкращих парків колишнього СРСР.

У селі Чобручі 22 квітня відбулося урочисте відкриття фонтанів. На цій події було багато людей: дорослих, дітей та гостей із Тирасполя. Святковий настрій їм створювали виступи зразкового естрадно-духового оркестру міста Слободзеї, студії східного танцю «Лада» і танцювального колективу Державного інституту мистецтв, а також творчих колективів Будинку культури села Чобручі.

І от буквально на очах присутніх почали з’являтися водойми, водоспади, потекли дзюркотливі потоки води, й парк у лічені хвилини почав набувати гарного живого вигляду.

Розташований парк на невеликій площі – всього на 4 га, але він настільки цікавий, різноманітний із різних точок огляду, що бродити його стежками можна цілий день, але так і не розгадати всіх його секретів. Наприклад, можна не помітити автопортрет скульптора на скелі – на вершині пагорба в центрі парку…

Звідки ж у селі взялися фонтани й один із кращих парків колишнього СРСР?

У далекому 1958 році 39-річний скульптор Дмитро Кирилович Родін (родом із Пензенської області Росії) переїхав до Придністров’я і став ініціатором створення в селі незвичайного парку. Надихнула його, як не дивно, Троїцька ікона пензля Андрія Рубльова. Так, із часом, завдяки старанням Дмитра Кириловича, з’явився невеликий ставок, альтанка, місток, були висаджені різні дерева і чагарники, запрацював фонтан. І поки підростали в молодому парку в центрі села дерева, скульптор виношував нові ідеї. До їх реалізації він приступив на початку 70-х років і працював невпинно до початку 80-х. У результаті парк змінився: у ньому з’явилося кілька ставків з бетонною основою, протоки, містки, була побудована ротонда, лебединий палац, де жили кілька пар лебедів, які плавали серед латаття на водній гладі. З’явилися мальовничі валуни, був насипаний в центрі парку великий пагорб, на якому звели скелю. І головне – парк наповнився скульптурами. А ще виник грот, спочатку один, а потім і другий, якого художник, на жаль, не встиг добудувати.

Гроти та скульптури зроблені не з каменю – їх виливали з бетону. Більшість валунів у паркові теж бетонна, крім кількох, привезених з села Гоян і які мають незвичайну форму. Художник створював скульптуру в глині, а потім у спеціальну форму заливали бетонну масу.

Концепція парку побудована на ідеї єднання основних стихій природи: води, землі (каменю), світла (вогню), об’єднаних духом мистецтва. Дуже велике значення мала вода ставків і фонтанів, в яких відбивалися всі ці скелі й скульптури. Так, наприклад, «Скеля роздумів» виконана у вигляді одного крила і, відбиваючись у воді, утворює фігуру журавля в польоті. Але не меншу роль відіграє й світло. У «Сонячному гроті» з розташованою в ньому скульптурою соромливої Ауріки крізь два отвори пробивається сонячне світло, яке начебто оживляє її. А в недобудованому «Райдужному гроті» через отвір у дахові в певний час дня сонячні промені, падаючи під розрахованим кутом, повинні були створювати веселку під куполом фонтану над центральним отвором у стелі.

До початку 80-х років робота практично була завершена, й автор вирішив відправити матеріали про парк на оголошений Всесоюзний конкурс садово-паркового мистецтва, який відбувся на ВДНГ СРСР у 1982 році. Багато часу зайняла підготовка документації, узгодження її в різних інстанціях, опис і фотографування парку. У результаті, коли автор привіз матеріали до приймальної комісії, то почув, що запізнився з подачею документів. І все ж він умовив членів комісії хоча б глянути на них.

З більш ніж 1 600 проектів з усіх кінців Союзу лише 5 проектів були відзначені Золотою медаллю та дипломами 1 ступеня. Переможцями стали: парк ім. Горького в Москві, Кіровський парк у Ленінграді, Домодєдовський і Брестський парки, а також парк із молдавського села Чобручі.

Нині настали інші часи. Після розвалу СРСР запустілими стали Чобручський парк ім. Д. К. Родіна і чудовий Палац культури. Вода стала дорогою розкішшю в часи ринкової економіки. Згодом пересохли ставки, замовкли фонтани, тому в повній мірі оцінити красу та своєрідність цього парку не вдається навіть тоді, коли іноді в нього подають воду. Та й обслуговування системи накачування і подачі води – не з дешевих задоволень. Однак втратити таку перлину було б великим злочином. Адже це наша історія, наша спадщина, яку не можна втрачати. Парк міг би бути привабливим і в розвиткові туристичної галузі, й у вихованні любові дітей до своєї Батьківщини – Придністров’я.

У нас є і своя Придністровська Швейцарія – привабливий курорт Кам’янка і Бендерська фортеця, які, незважаючи ні на що, розвиваються. Тому підтримка свого «придністровського Петродворця» з його пишністю фонтанів не була б зайвою. Адже багато краси не буває, а для розвитку туризму в Придністров’ї з’явився б ще один потужний бонус.

Василь   КУДИМА.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.