Румунія – «шакал Балкан»

27 березня парламент Румунії офіційно проголосив курс на поглинання Молдови. Випадок абсолютно безпрецедентний у сучасній міжнародній практиці. Навіть Польща, яка тільки й чекає моменту для кидка в Галичину, свої територіальні апетити ніколи відкрито не визнавала.

Ліквідувати сусідню державу Румунія збирається «не заради користі», а, як говорили за радянських часів, виключно «на численні прохання трудящих»: «Парламент Румунії вважає цілком легітимним бажання тих громадян Молдови, які підтримують об’єднання, оскільки це являє собою природне продовження процесу розвитку румунської нації. Румунія та її громадяни підтримають ініціативи громадян Молдови щодо об’єднання», – йдеться в рішенні парламенту.

Для тих, хто схильний приймати за чисту монету чергові слова про «ініціативи громадян Молдови», голова нижньої палати румунського парламенту Лівіу Драгня розставив усі крапки над «i»: «Скажу відверто й чесно: ми хочемо об’єднатися з Молдовою. Румунія завжди була сильною, коли вона була єдиною». Особливої ваги цим «одкровенням» додає те, що вони були зроблені в рамках масштабних загальнодержавних урочистостей з нагоди 100-річчя першої румунської окупації Бессарабії.

Не зумівши захопити Бессарабію на початку 90-х, Румунія терпляче чекає сприятливого для себе розкладу глобальних сил і наполегливо готує ґрунт для нової «унірі». Заходу глибоко байдуже до територіальних апетитів Румунії. Ціну шакалу Балкан там добре знають. Для Вашингтона, Берліна і Брюсселя оптимальною є модель, яку вони реалізують останніми десятиліттями – незалежна Молдова, яка міцно стоїть на антиросійських позиціях і цілком залежна не від Румунії, а від США та Євросоюзу.

Однак подібна модель останнім часом стає дедалі менш надійною для забезпечення геополітичних інтересів Заходу в регіоні. Кишинівська влада фатально не здатна перетворити Молдову на антиросійську сталу державу. Авторитет прозахідних політиків – на рівні плінтуса. Поставити їх при владі вдалося лише в результаті державного перевороту 2009 року, задіявши румунський потенціал. Відтоді в Молдові лише один раз, восени 2017 року, відбулися трохи чесні вибори – вибори президента.

Їхня відносна чесність забезпечувалася тим, що зовнішнє управління Молдовою на короткий термін дало збій через невизначеність результату сутички за владу у Вашингтоні між Трампом і Клінтон. Результат виборів показовий: Президентом обрали Ігоря Додона, який проголосив гасло зближення з Росією. Показово і те, що за всіма соціологічними опитуваннями найпопулярнішим політиком Молдови незмінно є Президент Росії Володимир Путін.

Росія змогла пережити кризу, викликану розпадом СРСР, і, як велика держава, почала дедалі більш жорстко й послідовно відстоювати свої національні інтереси. Тому замість очікуваного Заходом остаточного відходу Росії з регіону на горизонті замаячила перспектива відновлення російського контролю над межиріччям Дунаю, Пруту і Дністра. Геополітична перемога у двовіковій боротьбі, яка ще недавно здавалася Заходу остаточною, стає дедалі більш примарною.

За таких умов велика ймовірність того, що Захід може передати контроль над Молдовою Румунії. Звичайно ж, в ім’я торжества демократії та у зв’язку з непереборним прагненням громадян Молдови повернутися в обійми «матері-батьківщини Румунії». При цьому абсолютно неважливим буде реальне співвідношення кількості прихильників і противників об’єднання з Румунією. 1918 року в Бессарабії не було і 2 % «за» приєднання до Румунії, а воно відбулося під гаслом народного волевиявлення. І весь тодішній «цивілізований світ» це визнав.

Як би неполіткоректно це не звучало, однак позиція громадян Молдови неспроможна визначити долю своєї держави. І в 1918, і в 1941, і в 1991 роках, і нині більшість – за Росію. Це однозначно. Так само, як Румунія була, є і буде «за» окупацію Бессарабії. Це теж однозначно. «Бессарабське питання» ніколи не вирішували на рівні румунсько-молдавських і навіть румунсько-російських відносин. Його вирішували тільки на рівні Росія – Захід.

Так, якщо Захід у розв’язанні «Бессарабського питання» зробить ставку на Румунію, неминучою буде дестабілізація регіону. Гагаузія спробує відокремитися. Можуть повстати Бєльці та інші російськомовні райони. Знову заморожений придністровський конфлікт стане гарячим. Майже гарантовано проллється кров.

Однак де і коли кров аборигенів зупиняла Захід? Чому влаштувати криваву бійню в Донбасі він може, а в Молдові ні? Як показали події з ракетними ударами в Сирії, Захід заради стримування Росії готовий балансувати на межі широкомасштабної війни. А тут «усього лише» хаос у Молдові. Тому до демонстративної активності Румунії, відкритого визнання нею своїх територіальних апетитів треба ставитися з усією серйозністю.

Ігор   ШЕВЧЕНКО.

Якщо ви знайшли помилку, то, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.