Суббота, сентября 23

Коли батько і син – у погонах

У миротворчих силах нашої республіки служить молодший сержант Олександр Піддубний. «Хоча мій батько не був кадровим військовим, – розповідає Олександр, – а просто свого часу відслужив строкову службу, він часто розповідав про своє військове життя, показував фотоальбоми. Я бачив, як він підтримує зв’язки з товаришами по службі. Усе це викликало в мене інтерес до військової служби ще тоді, коли я був підлітком. Я почав цікавитися технікою та озброєнням, любив дивитися військові фільми, особливо запав мені в душу радянський фільм «Офіцери». Після термінової в інженерно-саперному батальйоні перейшов на контрактну службу. Деякий час служив у кількох силових відомствах, а минулого року перейшов у миротворчі сили нашої республіки».
«Інтерес до військового життя мені прищепив батько, – вступає в розмову син Вадим. – У нашому селі Фрунзе всі хлопці, в кого батьки – військові, пишаються цим. Розповідаючи друзям про свого батька, я уявляв себе на його місці. І в якийсь момент запитав себе, чи зможу я стати військовим? Мої найкращі друзі – Максим Галаєв та Олег Самотюк – сьогодні навчаються в Республіканській кадетській школі. Вони, можна сказати, прямо на очах змінюються, стають високими, сильними, відповідальними.
Максим настійно радив мені вступити до Суворовського училища, тому що, на його думку, якщо хочеш стати офіцером, потрібно ще зі шкільного віку знайомитися з військової життям. І я почав готуватися до вступу: почав краще вчитися в школі, розвивав себе фізично. З 12 років я серйозно займаюся кікбоксингом. Брав участь у змаганнях, що проводяться в Придністров’ї. На сьогодні у мене чотири медалі – одна бронзова і три срібних. Цього літа я вступив до Тираспольського суворовського військового училища».
«Ніколи не гадала, що вийду заміж за військового, і син навчатиметься в Суворовському училищі, – розповідає мати Вадима Наталія. – Коли я познайомилася з Олександром, не відразу здогадалася про його професію. Я тоді працювала швачкою на бавовняно-паперовому комбінаті в Тирасполі, у мене не було жодного знайомого військовослужбовця. Сашко мені сподобався як людина, і я вирішила пов’язати з ним своє подальше життя. А те, що він у погонах, стало для мене сюрпризом. Я вважаю, що вступ сина в Суворовське училище – заслуга мого чоловіка. Він виховав його дисциплінованим, упевнив його вступати саме в цей навчальний заклад і тепер у всьому підтримує».
А народився Вадим слабеньким, і рідні серйозно побоювалися за його здоров’я. Але він зміцнів, виріс, і тепер, завдяки заняттям спортом, має хорошу фізичну форму. Під час зборів ми побували в Суворовському училищі, побачили його бадьорим, у військовій формі.
«Тільки-но я вдягнув форму, відразу відчув себе військовим, – посміхається син. – Форма красива і зручна. Але до всього довелося звикати: ходити строєм по території училища, співати стройову пісню, дотримуватися розпорядку дня. Та й хлопці спочатку були зовсім незнайомі. Треба було з усіма подружитися. Мені тут подобається. Я радий, що тепер я – суворовець».
«В армії головне – порядок і дисципліна, – вважає глава сімейства Олександр Піддубний. – Я завжди говорив і говоритиму синові: якщо він буде дисциплінованим і сумлінним, у нього все вийде – і вчитися буде добре, і спортом займатиметься, і військову справу осягатиме успішно. Я гадаю, що незабаром у нашій сім’ї з’явиться військова династія Піддубних».
Віталій ЗАБОЛОТНИЙ.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: