Воскресенье, июля 23

Спецпроекты

Спецпроекты

Це моя Батьківщина – я повинен її захищати!

Це моя Батьківщина – я повинен її захищати!

«Гомін», О людях, Спецпроекты
Читачі нашої газети добре знають про акцію, що проводиться вже протягом декількох місяців –«Парень взял автомат, потому что так Родине надо» – та далі діляться з нами своїми історіями та спогадами про літо 1992 року. Коли на території Придністров’я відбувався збройний конфлікт з Молдовою, не всі мали можливість одразу допомогти товаришам та відстоювати рідну землю. Про це й розповів кореспондентові нашої газети Микола Матвєєв, чоловік, який повернувся на свою Батьківщину, щоб захистити її. Влітку, як розповідає наш герой, його родичі, які живуть на Україні, як завжди, запасають корм для худоби на зиму. Літо 1992 року не стало винятком. Напередодні війни, не здогадуючись про її наближення, сім’я Миколи поїхала допомагати батькам косити сіно. «Був четвер, коли ми від’їхали, – розповідає ч
Чоловіками не народжуються

Чоловіками не народжуються

«Гомін», Спецпроекты
Сотні тисяч років живуть на землі люди. І стільки ж воюють між собою. Та не хочуть, не бажають визнати істину, зрозумілу більшості з нас: війни не розв’язують конфлікти, а породжують їх! Понад два десятиліття оплакують у сім’ях Придністров’я загиблих синів та дочок, чоловіків та батьків. І в Молдові оплакують. І на лівому, і на правому березі Дністра люди дотепер шукають відповідь на питання: чому, як це могло статися? І думають, як їм тепер жити далі з цим болем… У Рибниці, куди воєнні баталії не дійшли, теж є кого оплакувати. У сім’ях, на підприємствах. От і Рибницький цементно-шиферний комбінат мав у своєму колективі безстрашних захисників своєї землі, які створили свою роту ополчення на чолі із Олегом Івановичем Стариченком, майстром АЦП. У цій роті опинився і Микола Горпенюк, хлопе
Захищати  Батьківщину – це честь

Захищати Батьківщину – це честь

«Гомін», Спецпроекты
У самому центрі Бендер розташований офіс громадської організації «Союз захисників Придністров’я», головою якої є Анатолій Булда. Незважаючи на насичений графік свого робочого дня, він усе-таки приділив трохи часу нашому кореспонденту. Корінний бендерчанин, офіцер запасу військово-морського флоту, початкову військову підготовку він здобув у Кронштадті. Служив на Чорноморському флоті у Севастополі на ескадреному міноносці «Совершенный». Після демобілізації працював на Бендерському машинобудівному заводі (БМЗ). Коли піднялася хвиля націоналізму в Молдові, екстремісти не нехтували нічим, щоб посіяти між придністровським народом розбрат. У відповідь на таке зухвальство придністровський народ почав створювати робочі загони. На загальних зборах ще в 1989 році Анатолія Григоровича обрали команд
Він не міг залишитися осторонь

Він не міг залишитися осторонь

«Гомін», Спецпроекты
На Молдавській ДРЕС тривала звичайна трудова вахта. Звичайна щодо звичних налагоджених дій персоналу, але настрій у людей був дуже пригніченим. Напередодні, 19 червня, після укладеного між Придністров’ям і Молдовою довгоочікуваного перемир’я молдовські націоналісти несподівано й нахабно здійснили спробу збройного взяття Бендер. Серед білого дня опоновці розстріляли пост ДАІ на кишинівському напрямку й увірвалися на центральні вулиці міста, вбиваючи мирних жителів і руйнуючи все на своєму шляху. Горіли заводи і фабрики, захисники міста героїчно обороняли будівлю міськради, тисячі біженців йшли дорогами. Велася запекла боротьба за міст, через який війна могла перекинутися вглиб республіки. Його насилу втримували захисники. У Тирасполі ховали вбитих, тривала мобілізація добровольців. З усіх
Более 50 материалов поступило в оргкомитет акции «Парень взял автомат потому, что так Родине надо!»

Более 50 материалов поступило в оргкомитет акции «Парень взял автомат потому, что так Родине надо!»

Актуальное, Новости ГУ, Спецпроекты
Патриотическая акция, организованная госучреждением «Приднестровская газета», выходит на финишную прямую. Она завершится 1 августа, в День памяти и скорби. На сегодняшний день в оргкомитет акции «Парень взял автомат потому, что так Родине надо!» жители республики отправили более 50 материалов, которые вышли или готовятся к печати на страницах республиканских газет «Приднестровье», «Гомiн» и «Адевэрул Нистрян». Это публицистические и художественные описания фотографий о военных событиях 1992 года. По словам главного редактора газеты «Гомiн», заместителя председателя оргкомитета акции Александра Юшина, в редакции приходят совершенно разные истории той войны. «Например, в украинскую редакцию приходят описания фотографий людей, которых я лично знал, наших молодых ребят, которые принимали уч
У тій перемозі є і її участь…

У тій перемозі є і її участь…

«Гомін», О людях, Спецпроекты
Важко згадувати про пережите на війні. І не згадувати не можна. Про свою війну розповідає Світлана Шарапова – медсестра з Тирасполя. «Скільки б років не минуло від того трагічного дня, коли почалася війна в Придністров’ї, у пам’яті моїй назавжди залишаться страждання поранених захисників наших, невтішне горе людей, які втратили своїх рідних. Я завжди говоритиму, що став наш народ на захист своїх кордонів заради мирного життя на нашій землі», – із сумом у голосі каже Світлана. Їй, тендітній, молодій дівчині, тоді теж довелося стати солдатом – вона не тільки рятувала і перев’язувала поранених, а і вчилася тримати зброю і стріляти з неї. Разом із солдатами їздила вона на військовій машині БТР уздовж лінії кордону. На моє запитання, чи страшно було, Світлана пояснює: «Ніколи не повірю, що
Це – моя земля, і я її захищатиму

Це – моя земля, і я її захищатиму

«Гомін», Спецпроекты
Іван Лебединський народився 29 листопада 1964 року в селі Старі Криуші Воронезької області. Однак так склалися обставини, що вони разом з мамою переїхали в місто Рибницю. Працювати мама Галя влаштувалася в Будівниче управління № 15. Їм виділили кімнату в гуртожитку. А що робити з Ванею, Галя не знала. Місця в дитсадку не було, тому брала його з собою. На той час вона працювала на будівництві військкомату. І так сталося, що її трирічний син сам себе влаштував у дитсадок. Того дня її бригада оздоблювала фасад, і раптом нагрянула комісія на чолі із секретарем парторганізації. Був він дуже суворим. На висотці працювали будівельники, а Ваня крутився під ногами. «Чому на будівництві?» – суворо запитав парторг. – «Подіти нікуди». – «Ввечері – до мене». Того ж дня Галі дали направлення в дитячий
Фото із сімейного архіву

Фото із сімейного архіву

«Гомін», Спецпроекты
Хлопець взяв автомат… Мабуть, саме так і потрібно починати розповідь про цю фотографію. Вона зроблена в липні 1992 року, у розпал боротьби за незалежність нашої молодої республіки. Під Дубоссарами тримали оборону не лише жителі цього міста. З перших днів агресії на підмогу їм поспішили добровольці з усіх куточків республіки. Були серед них і кам’янчани. Це були люди різного віку. Хтось мав бойовий досвід воїна-інтернаціоналіста, інші пройшли армійську виучку. У них були різні професії. Їх об’єднувала впевненість, що народ має право на самовизначення. І захищати це право вони були готові зі зброєю в руках. Змінивши фотоапарат на автомат, пішов добровольцем на Кочієрський плацдарм і фотокореспондент Кам’янської районної газети «Днестр» Ілля Бужорян (другий праворуч у верхньому ряду). Замінит
Придністров’я ніколи  не увійде до складу Румунії

Придністров’я ніколи не увійде до складу Румунії

«Гомін», Спецпроекты
В одному зі своїх численних інтерв’ю Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації, доктор наук, перший і єдиний Віце-Президент Російської Федерації, а нині бізнесмен Олександр Руцькой сказав: «Придністров’я ніколи не увійде до складу Румунії. Адже сама ідея приєднання Молдови до Румунії неправильна в корені, тактично і геополітично це абсолютно неправильно» (федеральний тижневик «Российские вести», № 35 (2065), 18 – 24 жовтня 2011 року). Уперше він побував у Придністров’ї у квітні 1992 року. У дні, коли напруженість відносин між правим і лівим берегами Дністра загострювалася не щодня, а щогодини. 5 квітня Олександр Руцькой із заступником міністра оборони Росії генерал-полковником Борисом Громовим і радником Президента Росії Сергієм Станкевичем прибули до Тирасполя. На майдані Конститу
Маю честь!

Маю честь!

«Гомін», О людях, Спецпроекты
Перед вами історична фотографія з прес-конференції командувача 14-ї російської армії генерала Олександра Лебедя, що пройшла 4 липня 1992 року. На конференції командарм зробив дуже різку заяву, в якій назвав політику Президента Молдови Мірчі Снєгура геноцидом, а Уряд Молдови – фашистським. Після нерішучого і м’якотілого командарма Юрія Неткачова рішучий і впевнений у своїй правоті генерал Лебедь зірвав у придністровців джекпот. Він чітко і зрозуміло сформулював свою позицію. Це було цілковитою несподіванкою, оскільки Юрій Неткачов взагалі уникав журналістів. Мені пощастило бути учасником тієї історичної події. У камуфляжі й тільнику під ним генерал більш ніж впевнено увійшов до конференц-залу, явно випереджаючи свій супровід. Ніколи не забуду його спокійного і «грубого» від природи басу